Психологічна служба школи завжди готова до співпраці
Практичний психолог Дмитрик Ольга Михайлівна та
соціальний педагог Баляс Світлана Ярославівна
Особливості застосування різних видів арт-терапії в роботі з дітьми
У сучасних психолого-педагогічних дослідження виділено низку різноманітних видів арт-терапії, що постійно доповнюються новими. Однією з найбільш розповсюджених та описаних є казкотерапія. Теоретичною базою розроблення цього напряму послугувала юнгіанська психологія і дослідження юнгіанських аналітиків архетипових образів, які мають відображення в казковій культурі кожного народу [1; 2; 4; 5; 13; 14]. За допомогою арт-терапевтичних технологій відбувається звернення до ресурсів колективного несвідомого, які існують в архетипах слов’янських народних казок, билин, інших фольклорних творах.
Міфи та чарівні казки, зазвичай, відображають шлях успішної ініціації. Архетипи, покладені в основу казок, виражають ступені ” індивідуації” [14] –поступового виділення індивідуального свідомого з колективного несвідомого, зміни співвідношення і гармонізації свідомого й несвідомого в особистості. Прослуховування казки може стати віртуальною і навіть реальною ініціацією. Процес ознайомлення з чарівною казкою – це і є передавання ініціативного знання [3].
Американський дослідник Дж. Кемпбелл писав: “Основна функція міфології і ритуалу завжди полягала в символіці, котра притягувала людський дух вперед” [7, с 23]. Учений у численних працях на матеріалах різних культур продемонстрував значення міфічних історій як для зростання конкретної особистості, так і для суспільства в цілому, виділивши основні функції міфології: пояснювальну, педагогічну, соціологічну й душевну. Виявляється, у міфі, по-перше, повторюється шлях розвитку людства та, по-друге, містяться всі необхідні елементи особистісного розвитку.
Казкотерапія, за суттю, є вербальною варіацією арт-терапії, що допомагає дитині дошкільного віку розкрити внутрішні протиріччя, презентувати внутрішню символіку унікальним способом алегорій [11]. Несвідомі процеси, які відбуваються у психіці клієнта, органічно “накладаються” на канву власної казки, тому завданням арт-терапевта є слідування логіці авторської символіки. Несвідоме детально “переробляє” життєвий довід, фіксуючи позитивні моменти, відкладаючи негативні переживання у вигляді якихось образів. Кожен клієнт – це унікальна особистість з власними історіями життя, з власним неповторним досвідом. Але є великий пласт внутрішніх образів, які повторюються в різних варіаціях у різних клієнтів, так звані архетипові символи. Поява таких образів у авторських казках може “підказати” арт-терапевту джерело теперішнього стану, першопричину проблеми, з якою звернувся клієнт.
Наступним напрямком арт-терапевтичної роботи, який розглянемо, є музикотерапія. Психологом А. Осиповою у праці “Загальна психокорекція” [11] виділено чотири основні напрями корекційної дії музикотерапії: емоційна активізація в ході вербальної психотерапії; розвиток навичок міжособистісного спілкування, комунікативних функцій та здібностей; регулятивні впливи на психовегетативні процеси; підвищення естетичних потреб. Про наявність психологічних механізмів корекційного впливу музикотерапії свідчать:
- катарсис – емоційна розрядка, регулювання емоційними станами;
- покращення усвідомлення власних переживань;
- конфронтація з життєвими проблемами;
- підвищення соціальної активності;
- набуття нових засобів емоційної експресії;
- формування нових ставлень і налаштувань.
Під час проведення психологічних ігор з музичним супроводом відбувається низка новоутворень, які допомагають дитині адаптуватися до навколишнього середовища. У дітей покращуються комунікативні навички, зникає напруга, тривожність, вони стають більш відкритими, упевненими, вільно висловлюють свої думки. За допомогою ігор вони одержують нові враження, соціальний досвід, поводять себе не так, як від них вимагають, а так, як їм хочеться.
Дуже важливо, щоб під час проведення ігор дорослий (учитель, керівник гуртка, арт-терапевт) стимулював формування уважного, чуйного ставлення один до одного [10]. Після проведення гри бажано проаналізувати та обговорити результати, отримані під час гри. Важливо акцентувати увагу на висновках, які зробили самі діти, підкреслюючи їх цінність. Адже основне завдання сучасного навчального закладу – сприяти розвитку здорової особистості, здатної протистояти життєвим негараздам.
У різних джерелах презентовано значну кількість арт-терапевтичних технік, але одним з найбільш вживаних залишається малюнок, тобто техніка ізотерапії як терапії образотворчим мистецтвом, у першу чергу, малюванням.
На сучасному етапі розвитку ізотерапія використовується для психолого-педагогічної корекції стану дітей та підлітків з невротичними, психосоматичними порушеннями, у яких наявні труднощі в навчанні й соціальній адаптації, в умовах внутрішньосімейних конфліктів. Образотворча діяльність дозволяє людині відчути і розуміти себе, виразити вільно свої думки, емоції і почуття, мрії і надії, бути самим собою, а також звільнитись від негативних переживань минулого. Це не лише відображення у свідомості клієнта навколишнього світу і соціальної дійсності, але і її моделювання, вираження відношення до неї.
Малювання розвиває емоційно-рухову координацію, так як потребує узгодженої участі багатьох психологічних функцій. На думку фахівців [9], малювання зумовлює згуртування взаємовідносин між півкулями головного мозку, оскільки у процесі малювання активізується конкретно-образне мислення, пов’язане в основному з роботою правої півкулі, і абстрактно-логічне, за яке відповідає ліва півкуля.
Для ефективного використання арт-терапії в роботі з клієнтом потрібно використовувати якомога більшу кількість арт-терапевтичних напрямів та їх поєднання, тобто застосовувати мультимодальний підхід. Із великої кількості концепцій, що використовуються нині, для обґрунтування практики арт-терапевтичної роботи з дітьми дошкільного віку педагогічно найбільш виправданими є орієнтовані на психічний розвиток (онтогенез). Цей процес розглядають у контексті впливу великої кількості різноманітних внутрішніх (конституційно-генетичних, соматоорганічних, особистісних тощо) і зовнішніх (мікро- та макросоціальних, культурологічних, екологічних тощо) факторів, тобто в системі. Керуючись таким розумінням процесу психічного розвитку було висунуто концепцію онтогенетично-орієнтованої системної арт-терапії [6].
Доведено, що кожна людина, зокрема й дитина, може сприймати чи відштовхувати той чи інший колір. Н. Погосова [12] на основі спостережень за дітьми визначила, якому кольору вони надають перевагу. З’ясувалося, що збуджена гіперактивна дитина завжди одягає гарну синю накидку зі срібною тасьмою. Більш за все, підсвідомо вона прагне до заспокоєння та відпочинку. Повільні та невпевнені в собі діти полюбляють гратися в “червоній кімнаті”: можна припустити, що вібрації червоного кольору несуть їм життєву силу, активність, віру в себе. А в цілому під час роботи з кольорами безвольні, нерішучі діти набували впевненості і сміливості; занадто рухливі уповільнювалися.